«Аперетивне» питання бібліотечної кухні

Пам’ятаєте, чим починається фільм «Володар перснів»? Словами: «Світ змінився. Я відчуваю це у воді, бачу в землі, відчуваю в повітрі». Особисто я відчуваю це в бібліотеках.

Світ змінився і змінюється. І його бібліотеки трансформуються разом з ним.

Будь-яка еволюція — це така собі драма, бо починається з внутрішніх конфліктів і саморефлексії. Ми ставимо собі питання і шукаємо на них відповіді. Від цих питань і відповідей безпосередньо залежить наше майбутнє. Це аперитив перед основною стравою — змінами.

Як на мене, багато наріжних питань бібліотечної кухні зводяться до одного:

Традиції чи інновації?

Банально прозвучить, але суспільство звикло асоціювати бібліотеку з усталеністю.

Тому коли ми говоримо про інновації, в колективній свідомості наші гасла набувають смаку парадоксу: одна з найбільш традиційних соціальних інституцій позиціонує себе ледве не флагманом соціальних, культурних (це ще якось зрозуміло) і навіть технологічних ! змін.

Але, як на мене, ходити вістрям гостро наточеного ножа інновацій — справа вимушена. Це просто виконання соціального замовлення. Має ж бути десь простір, де в кожного є доступ до нових технологій. Такий собі шведський стіл інформаційної та технологічної рівності. Бо в суспільстві вже запахло смаленим: основного капіталу постіндустріального суспільства — інформації — вдосталь, хоч ложкою їж. От тільки ложок чомусь обмаль.

Так, саме це я хочу сказати: бібліотеки сьогодні покликані забезпечити всіх, особливо соціально незахищених, ложками… ой, я мала на увазі інформаційними технологіями.

Питання тільки в тому, як не впасти в крайнощі. Чи готові ми жертвувати своїми традиціями заради інновацій? І що є більш пріоритетним?

От про що, на Вашу думку, свідчить той факт, що деякі бібліотеки звільняють частину своїх площ, відведених під фонди, і використовують їх для створення так званих «вільних зон»? Ви тільки вдумайтесь: бібліотеки звільняються від книжок заради того, щоб мати побільше вільного простору! Вони замінюють традиційні паперові джерела електронними носіями. Так, наприклад, вчинили під час переформатування природничого відділу університетської бібліотеки міста Констанца (Німеччина) з частиною видань, які можна передплачувати в електронному вигляді. Таким чином, в бібліотеці звільнили простір для організації зручних індивідуальних і групових робочих місць.

І це ще не найгостріший приклад. З 2013 року в місті Сан-Антоніо (штат Техас, США) успішно діє проект «BiblioTech» — перша бібліотека без книжок. Звичайно, мова про паперові видання. Замість них користувачів «частують» найсучаснішими гаджетами та електронними пристроями. І привчають до сучасності. Про можливість реалізації подібного проекту останнім часом заявляють і в Москві.

Ось як виглядає оксюморон: бібліотека без книжок. Один із залів "BiblioTech" 

Ще один приклад з-за Океану: американські публічні бібліотеки не орієнтуються на зберігання дуже великих, всеохопних колекцій. Вони комплектуються за принципами бізнес-кухні: у фонди потрапляє тільки те, що користується попитом. Якщо книжку не беруть читати, навіщо її замовляти? Краще мати декілька екземплярів популярних видань. Принаймні, в США дотримуються такої думки. «Прагматично», — скажете ви. «Раціонально», — скажуть вони.

Такі тенденції свідчать про зміну парадигм і пріоритетів: замість збереження — максимально ефективне використання. А це означає, що бібліотеки починають діяти за законами ринку, де нічого гідного неможливо зготувати без важливого інгредієнту — ризику.

І ми відчайдушно ризикуємо: не просто кількістю друкованих видань, а своїм традиційним іміджем. Але ж традиції змінюються, чи не так?